Закон рівноваги

У Всесвіті все знаходиться в стані рівноваги, 

і, якщо щось виводить його з цього стану, 

він одразу намагається повернутися до рівноваги. 

Якщо десь віднімається, то в іншому місці обов'язково додається, можливо в іншій формі, але все ж - додається. Така собі доволі проста формула. Виявляєься, вона стосується не тільки хімічно-фізичних процесів, але й людей. Хоча, хто сказав, що, власне, ці процеси людей не стосуються?

Частина перша. За останні кілька місяців багато-хто з моїх друзів та знайомих виявляв бажання та наміри порвати навпіл паспорт громадянина України як в переносному, так і в доволі прямому розумінні. Змінити громадянство, виїхати з країни,до того ж чим на довше - тим на краще. Причини дуже схожі, хоча в кожного своя. Як там у Толстого, "..кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму", хоч в той же час - усі вони банально нещасні. 

І от "перша ластівка". Під самісінький новий рік поїхав геть мій давній приятель. Проводжали його довго і багато (принаймні, якщо вимірювати в літрах і градусах), та все ж провели. Скажу відверто, для мене це був особливий випадок: на поїзд Івано-Франківськ - Київ сів не тільки молодий, доволі симпатичний, мужчина, але й вагомий шмат мого перехідного періоду з юності в молодість, який був із ним пов'язаний. Якась така романна фраза вийшла, але десь саме так я почувалася (значить романи все ж пишуть про почутя, а не тільки заради бабла). Власне, багато народу, позаяк і близького, їздить за кордон, в тому числі і "на заробітки": у всілякі там Італії-Іспанії, Штати та Канади по "грін-кард". Але тут було інше: приятель вирушив у протилежний напрямок - на Схід (конкретніше - Близький Схід). Відносно хороша робота, відносно велика структура, відносно хороші умови, відносно хороша зарплата. Не можу сказати, що стільки в україні ніхто не заробляє. Заробляють і навіть більше, і навіть чесно. Але в Україні - країні, де не дотримуються закони, де контракт є всього лише папірцем, де друзі кидають "на бабки", "на бізнес", та на все інше з такою ж легкістю, як сякаються в хустинки (ще б вони в них були!). "Ми маємо найкращу Батьківщину, але найгіршу державу", - казав російський сатирик, проте з ним важко не погодитися і щодо нашої Неньки. А там - Близький Схід. Там краще! Чим? Я не знаю, але моєму приятелю там не зле. Принаймні так він пише у своєму блозі.

Частина друга. На Західній Україні вже давно звикли до іноземних туристів. Часто - етнічних українців, які у канадах мають маленький бізнес, але корені тягнуть додому...  хоч би й подивитися, як воно там. Проте вже кілька років, як абсолютно звичними на вузеньких вулицях старого міста стали і громадяни Сирії, Йорданії, Оману та Єгипту - це студенти. Хлопці навчаються (часом не дуже успішно, проте ж тут дешевше, ніж на батьківщині, ще й поступити легше - офіційно платиш за навчання і умови автоматично спрощуються до мінімуму), тусуються по нічних клуба (як і решта молоді) і деколи навіть працюють, найчастіше - загортаючи шаурму в літніх кафе. Одним словом, це студенти і що з них візьмеш. Але все частіше на  вулицях з'являються огрядного вигляду мужчинки та дівчата/жінки у хіджабах. Це вже не студенти - це родини. Родини, які приїхали на довго, які будуватимуть своє майбутнє тут. А може все ж таки  - ні? 

В Івано-Франківську дуже багато банків (правда, після кризи їх поменшало, та всеж), аптек, салонів краси та стоматологічних кабінетів. І, звісно ж, велика кількість абсолютно не говорить про високу якість: як то кажуть "на усякий колір і смак" - від економ-класу до ДВО (це типу я спробувала перекласти VIP українською ;) ) Але вже як знаходиш "свій" банк, фармацевта, перукаря, стоматолога, то від нього не хочеться йти - він уже майже рідний, знає тебе і розуміє всі твої потреби. В мене ніколи не було страху перед стоматологами, можливо тому, що білий колір халатів мене не лякає, а проблем із зубами було дуже мало. Проте, коли я знайшла "свого" стоматолога, була надзвичайно щаслива. Він ввічливий, акуратний (як у роботі, так і в зовнішньому вигляді), розумний (хоч і молодий, але вже кандидат наук), якісно працює  - що ще потрібно? А, ну і ще один нюанс - він іноземець, араб (цікаво, це слово ще не вважається ксенофобським?). Десять років тому він приїхав навчатися. Спочатку думав, що довчиться і повернеться додому, проте закохався і залишився - поступив на аспірантуру. З коханням не вийшло: українська родина нареченої був проти, хоч і досить прогресивного, проте все ж - мусульманина. Переїхав в інше місто, почав приватну практику. Батько купив йому приміщення для клініки в рідному місті, проте він відмовився повертатися на батьківщину - в Україні вже й звик, та й зуби в українців гірші, а грошей не шкодують. Молодий, доволі симпатичний лікар з власним бізнесом і непоганими заробітками, ще й іноземець! - наші дівчата вилися як мухи над медом (90% його клієнток - жінки "дітородного" віку). Можна було брати "голими руками". І він таки одружився... проте, зі своєю землячкою. Тепер вони живуть у Франківську разом - в нього робоча віза, в неї - гостьова. Хочуть українського громадянства, цікавляться, чи отримають громадянство, якщо в Україні в них народиться дитина. 

От і виходить, що один поїхав "заробляти на щастя" на далекий Близький Схід, а другий, звідти ж, рветься залишитися в Україні. Чи пощастить першому, чи вдасться другому? Все, звісно, залежить він них: їх бажання і зусиль, а цього добра в обидвох з лишком. Тільки що тепер виходить: ми - туди, а вони (тільки не "пришивайте" мені, пліз, ксенофобію) - сюди. Ми, в яких народжуваність знову падає, молоді чоловікі та жінки віддають перевагу зароблянню грошей, а кількість розлучень майже 50%; вони - зі сталим інститутом сім'ї та багатодітними родинами. Яким буде типовий українець за 10 років? Може таким, як сьогоднішній "типовий" француз (хороша ілюстрація - збірна Франції по футболу)? 

Ще одне велике переселеня народів чи закон рівноваги? Як на мене, нехай буде друге - молодий, розумний, підприємливий поїхав; молодий, розумний, підприємливий - отримає українське громадянство. Чим не рівновага? Точніше - збереження масси...всього лише людської маси.