Як боротися із депресією в польових умовах

В поход, беспечный пешеход,
Уйду, избыв печаль, -
Спешит дорога от ворот
В заманчивую даль,
Свивая тысячи путей
В один, бурливый, как река,
Хотя, куда мне плыть по ней,
Не знаю я пока!

Вікіпедія говорить: "депресія - будь-яке зниження земної поверхні; у вузькому значенні - западина або улоговина, яка лежить нижче рівня моря". І хоч в даному контексті йдеться про геологію, депресія і на справді є ні чим іншим, як станом, коли земля йде з-під ніг. 

Як у будь-якої середньостатистичної людини, в мене теж бувають такі от настрої, коли здається, що ти падаєш і падаєш все нижче і нижче...нажче рівня моря - от в таку от депресію. Падати можна довго і солодко, дістаючи друзів, рідних і близьких своїм скигленням про те, що не знаєш, що далі робити, життя - лайно, а влада - бездарна. Спершу тебе всі слухають і співчувать, потім - відповідають у телефонну слухавку, що зайняті і, нажаль, зараз не можуть тебе "бавити", а потім взагалі перестають відповідати на дзвінки. Тут наступає епогей депресії - злісний депресняк. І тоді вже треба починати приймати "антидепресняки" або ж, на зразок барона Мюнхаузена, брати себе за косичку і витягати самотужки з болота. 

Нажаль (або ж нащастя), мої вірні друзі перестають брати слухавку вже після першого сеансу скиглення, тому вдаватися до прикладу безсмертного персонажу Распе доводиться буквально негайно.

Я придумала для себе дуже дієвий і найменш безболісний спосіб подолання опору трясовини - подорожі. Отож, підспівуючи хлопцям з Пікардійської Терції: "сядеш у поїзд - хай собі їде..." - в 20 хвилин на другу ночі я сяду у потяг і нехай він мене везе...