Про блоги...

Вчора ввечері я дивилася чудовий фільм «Джулі&Джулія». Говорити про те, що Меріл Стріп – неперевершена, в 100000 раз немає змісту. Вона така є – і все тут. Але наразі, я не про те. Ті, хто дивився цей фільм, пам’ятають, що річ там іде про кулінарію, мрію, стосунки… і блоги!

Тож, враховуючи те, що в мене знову з’явився майже безперебійний доступ до глобальної мережі, я вирішила знову взятися за свій блог. А що, волонтерство нічим не поступається кулінарії, а накалу страстей тут набагато більше. Враховуючи що саме і з якою метою ми (наразі маю на увазі національних волонтерів ВООН) щодня робимо – сюжет цілком пристойний і самодостатній для його опису в блозі…і навіть для відео (ідея з’явилася щойно). Нехай в гарячих точках ми і не працюємо, як Анджеліна Джолі в «За гранню», але екстріму достатньо.

Отож, я починаю свій блог (вже вкотре). Проте цього разу маю цілком конкретну мету: познайомити світ із повсякденною діяльністю волонтера (-ів), які працюють на благо своєї Батьківщини. Голосно? Пафосно? Так! Але ми, принаймні, пробуємо.

Отож, користуючись досвідом головної героїні фільму, що спричинив сьогоднішнє інтернет-«одкровення», вибудовую межі:

Час - до 28 лютого 2011 року (час закінчення діє мого контракту з ВООН), всього 282 дня.

Результат – 180 повідомлень (в мене ж мають бути вихідні і відпустка ;)

Так що, як то кажуть, вперед і з піснею!

P.S. І обов’язково подивіться фільм «Джулі&Джулія».