Чому в Чернігівських кафе так часто говорять англійською

Коли я потрапляю в незнайоме місто, знайомлюсь із ним за допомогою кафе: обираю одне, яке по інтер’єру та ціні мені підходить, і «осідаю» в ньому. Кожного дня (або кожного тижня, одним словом - часто) я приходжу туди випити чаю/лате, поїсти, посидіти в неті і потайки поспостерігати за його відвідувачами. Це дозволяє познайомитися з містом і його мешканцями краще, побачити (чи, радше, почути) чим вони живуть.

Коли я приїхала до Чернігова я почала вже звичну процедуру. Проте були дві речі, які мене надзвичайно вразили:

1) Надзвичайно мала кількість кав’ярень;

2) Більшість кафе пустували, чернігівчани «відпочивали» (найчастіше купками пили пиво/горілку) поблизу магазинів.

Незважаючи на це, я все ж зробила свій вибір. Моїм кафе, в Чернігові цей заклад спокійно можна так назвати, стало «Два гуся». Там пристойна їжа, хороше лате, безкоштовний Wi-Fi і … завжди є відвідувачі. Вже в перший візит я звернула увагу на те, що за сусіднім столиком говорять англійською (судячи з акценту, хоч я в цьому і не профі, американською англійською). З вигляду ці людини не були схожі на бізнесменів. Та й який бізнес у американців у Чернігові?

З часом я «переселилася» в «Шарлотку», але незабаром …. туди «переселилися» і американці. Але що ж таки вони тут роблять? Це питання не полишало мене.

Сьогодні в мене була зустріч з керівником Чернігівського обласного МЦП: ми обговорювали заходи до 9 травня, плани на літо, співпрацю по «Шлях до успіху». І тут я бачу на дошці оголошень великими буквами «Корпус мир… такого-то березня о такій-то год». Сказати, що в мене розширилися зіниці – нічого не сказати. Я вже рік «полюю» на волонтерів Корпусу миру. Ще давним-давно під час настановчого тренінгу один із координаторів волонтерів Корпусу миру в Україні розповідав про можливість співпраці і т.д. Купа листів опісля з проханням дати контакти хоч одного волонтера, що працює в Чернігівській області, не дали жодного результату. Я отримала контакти єдиного волонтера до того ж в Сумській області і то від міжнародного координатора свого ж проекту. Тож я припинила пошуки. І що тепер – отак просто висить на стіні дата та час зустрічі!

Звісно ж я тут-таки розпитала у керівника МЦП усі деталі. І виявляється, МЦП вже давно співпрацює з волонтерами Корпусом миру, що працюють по напрямку «розбудова громадянського суспільства», бо….в Чернігові знаходиться навчально-адаптаційна база цих волонтерів!!!

Ну що ж, на оту зустріч «такого-то березня о такій-то год» в мене напроситися так і не вийшло (Корпус миру, як американська організація, все ж таки дуже чіткі в правилах – якщо тебе не запрошували, то вже вибачай), проте керівник МЦП пообіцяла переговорити з координаторами навчально-адаптаційної бази щодо нашої подальшої співпраці та посприяти організації особистої зустрічі. І ще – з кількома волонтерами я зможу познайомитися вже під час активностей до 9 травня! Отак.

Висновок:

1) Ніколи не знаєш, коли і як отримаєш інформацію, яку шукаєш;

2) Варто уважніше роздивлятися папірці, що висять/лежать/валяються в приміщеннях, куди заходиш;

3) Деколи можна і підійти до іноземців, якщо маєш бодай найменшу думку, що вони саме ті, що потрібні, і, перепросивши, запитати про правдивість своїх здогадів (навіть якщо на тебе очікує діалог на кшталт: «You have a good English! Where are you from?»-«From London» ;)