Мінливості роботи.... з вчителями

Коли я навчалася в 1-ому класі я хотіла стати вчителькою....як і 90% моїх однокласників. Коли я навчалася в 11-ому, ця думка знову виникла в мене...правда, лише на мить. Мені пощастило, в школі в мене були чудові педагоги - відкриті, щирі, готові до всього нового, одним словом - прогресивні. З кількома з них я спілкуюся і зараз в Однокласниках та Вконтакті, незважаючи на те, що після закінчення школи пройшло вже 10 років (!). Проте, за виключеням організації шкільних заходів, я так ніколи і не працювала з ними пліч-о-пліч...

Тепер в мене з'явилася така можливіть - координування проекту "Шлях до успіху" в Чернігівській області. І "увы и ах" як же це не просто!!!! Зібрати на тренінг для фасилітаторів - це було ще півбіди-лихо, а от "змотивувати їх до роботи"... Жах! "Ой, я не зможу...мені не дають годин...директор на мене так подивився...діти не хочуть...а в нас мишок нема". Люди, ви ж дорослі!!!! - хотілося заволати мені! Я раптом зрозуміла, як сильно мені пощастило з моїми шкільними вчителями: Орися Олексіївна, Галина Йосипівна, Аркадій Яношович, Ірина Романівна, Ірина Володимирівна, Олександр Володимирович - ДЕ ВИ? Чому  вас немає тут, в Чернігові? Чому ВОНИ не такі, як ВИ?

Проте йшов час, з'явилося кілька вчителів-активістів, які почали проводити тренінги для учнів, хто на волонтерських засадах, хто в якості гуртка чи факультативу, хто з примусу.... І завертілося: звіти, "підштовхування", знову "підштовхування" і.... знову "підштовхування" :)

Нещодавно, координатор проекту поставив завдання: зібрати інформацію, хто з фасилітаторів буде проводити тренінги під час літньої практики.

Я зітхала дня 2, а потім все ж таки взялася за слухавку....Перші спроби були не дуже вдалими - оператор з наполегливістю повідомляв, що "абонент знаходиться поза зоною досяжності". А потім почалася вже знайома пісня: "не зможу...діти не захочуть...". І тут до мене прийшло прозріння! Еврика! Я пригадала свій недовготривалий досвід коменрційної діяльності - я пішла на обман! Ні, це надто голосне слово, я пішна на ХИТРІСТЬ! Коменрційний хід, на кшталт, обмежена пропозиція, але у вас ще є шанс!

"Ой, ви знаєте, в нас так багато запитів на книги, і би боїмося що усім просто не вистачить...Тому, я дзвоню до Вас, якщо ви хочете проводити, я залишу для вас кілька...тільки для Вас..." - співала я в слухавку. І що: з 10 "обдзвонених" - 8 сказали, що дуже хочу і вже в понеділок порадяться з директором, бо це класно, звісно в них є час і ресурси, все Ок і вперед!!!!

От така історія. 

А тепер висновок, який я для себе зробила з цієї історії: 

ми всі тим чи іншим чином підвладні впливу "гарячих комерційних пропозицій" - "уже всі це зробили, а ви ще ні?" починаючи від підлітків, які розповідають про перший поцілунок в шкільному туалеті, і закінчуючи "небожителями"-вчителями, які так важко запроваджують людяні методи навчання.

P.S. Вже за кілька годин після тріумфального усвідомлення власної геніальності, я пригадала, що десь рік тому координатор програми давала нам, регіональних координаторам, пораду....ідентичну моїй ексклюзивній ідеї.

Ось так, і хто каже, що на чужих помилках вчаться? :)