Закохатися в...Гурзуф

Крим зустрічав нас туманом. Теоретично (та по пам'яті) я знала, що вже одразу ж після Алушти зправа буде видно море. Але було видно тільки білу імлу, яка затягнула, здається, увесь світ, що містився за Ангарським перевалом. Добре, що взяла із собою свою ескімоску, - подумала я вперше, але не востаннє за цю подорож. Отож, картина видавалася далеко не яскравою.

На нас уже чекали. Щож, стомлені після довгого переїзду, кинувши речі у найближчій кімнаті, ми пішли обідати.

Сказати, що БК смт Гурзуф вразив, - не сказати нічого! Він був приголомшливий. Величезна будівля, мармурова підлога, дорогі гардини (про смачнющій обід я навіть мовчатиму) - "звичайному сільському клубу" позаздрили б більшість бачених мною облмуздрамтеатрів. Але це був лише обід, який швидко закінчився, тож ми вийшли на площадку біля клубу і...побачили море. За якихось півгодини на небі не залишилося жодної хмаринки. Сонце пробило собі шлях, заливши світлом все навкруги, та впершу чергу море. Від нього не можливо було відвести очей - його лазурний колір заворожував. Я ніколи раніше не бачила його таким чистим, таким вабливим. Гурзуф вітав внесизонних, одних із перших цьогорічних своїх відвідувачів. 

Далі за програмою була прогулянка Артеком. Дитячо-юнацька мрія напевно всіх born in USSR. Бабуся колись говорила мені, що як вчитимуся добре - обов'язково поъду в Артек. Я вірила і вчилася, і навіть не здогадувалася (як і бабуся), що просто так в Артек вже давно ніяких відмінників не відправляють. Та я таки потрапила до нього, нехай із 10-річним запізненням. Бабуся була права - це чудесне місце, і воно однозначно варте тих роківсидіння за підручниками, недоспаних ночей та списаних алгеброю зошитів. Артек чудесний! Казковий, ідеальний світ з дитячих мрій, де все чітко, зрозуміло, красиво та правильно.

Ми були там ще не раз, та кожен з них додавав нові і нові штрихи до картини, розблячи її яскравою, багатобарвною, але без ніяких перебільшень.

А ввечері я побачила ще одне диво - я знайшла вулички Єхо, свої вулички Єхо - вузькі, викладені бруківкою, в світлі помаранчевих ліхтарів - як у Фрая. Хай такі ж вулички є у сотнях інших старих міст, але ці - мої, це мої вулички Єхо! Ми гуляли вечірніми пустими провулками (я знала, що пусті вони тільки тому, що сезон ще не розпочався), ми гуляли цілим натовпом, але мені здавалося, що я одна, адже я знайшла шматочок свого фантастичного світу. Тільки мого, хай навіть і вигаданого іншої письменницею. І зараз я шкодую тільки про одне - що не змогла зробити фотографій, щоб зберегти для себе їх частку.

Ця подорож була суцільною сумішшю відчуттів та переживань. Я спала на "другому поверсі" двоповерхового дитячого ліжка - моя дитяча мрія, яка завжди гріла мені душу, в кімнаті, де термометр заледве піднявся б до +10. Я гуляла Артеком, знаючи, що побувати в ньому по-справжньому вже ніколи не зможу. 

Але, головним залишався табір. Табір і люди, що на нього приїхали. Небайдужі та байдужі, дуже різні, потрібні та випадкові. Їх усіх щось (або хтось) привело саме в цей час, саме на цей захід. Вже не було дивиною те, що більшість із них здружилися. Що багато з тих, хто потрапив випадко, із завзяттям бралися до роботи та виконували її на "ура". Табір був однозначно успішним - про це вже написали як мінімум три статті, про свідчать і відгуки учасників (що можуть розчулити і кам'яного), і їхні наробки щодо майбутніх проектів, і активне спілкування в мережі. Все вдалося! І честь та хвала тим людям, які приклали до цього руку (наразі не маю на увазі себе - моя функція цього разу була другорядною). 

Епогеєм стало підняття на Айю-Даг. Я багато разів бачила цю гору на фото, багато разів чула її легенду, та, незважаючи на те, що часто думаю про гори, походи та сходження, жодного разу не уявляла, що коли-небудь на неї піднімуся. Дивно...

Ми їхали з Криму стомленими, але щасливими, замерзлими, але задоволеними.

Мені сподобалася подорож, мені сподобався табір, мені сподобався Крим, якого я ще не знала. І я закохалася...закохалася в квітневий Гурзуф.